Цит. по: Ліга:Закон
Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
Відповідне положення міститься у постанові КГС ВС від 24 січня 2020 року № 910/10987/18.
Обставини справи
Реєстрація права власності в Державному реєстрі за Товариством з обмеженою відповідальністю "Сонас" була проведена саме на підставі договорів купівлі-продажу спірного майна. Суди першої та апеляційної інстанції зробили висновок про припинення права власності відповідача (ТОВ) на спірне майно лише на підставі відомостей про припинення права власності, що містяться у Державному реєстрі, незважаючи на відомості у договорі дарування.
Позиція Верховного Суду
КГС ВС прийшов до висновку, що рішення попередніх судів є передчасними та передав справу на новий розгляд до місцевого суду.
П. 1 ч. 1 ст. 27 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Згідно зі ст. 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.
Наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі.
Однак обставини правомірності правочинів (договорів купівлі-продажу, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мірасол" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сонас"), які були підставою набуття відповідачем права власності на спірне майно та підставою внесення до Державного реєстру запису про право власності на спірне майно, залишились поза увагою судів попередніх інстанцій. Суди не з'ясували з достовірністю обставини того, чи створили ці правочини правові наслідки для їх сторін, чи набув відповідач право власності на спірне майно за цими правочинами, чи були такі правочини оспорені та визнані недійсними в судовому порядку.
