Цит. по: protocol.ua
ВС/КЦС, справа № 524/4946/16-ц,08.07.19
Фабула судового акта: Позивач просив стягнути з відповідача на його користь борг у розмірі 425 000 грн, мотивуючи свої вимоги тим, що 20 квітня 2016 року він надав відповідачу в борг грошові кошти у вказаній сумі строком на один місяць, однак відповідач у визначений строк взяті на себе зобов`язання не виконав. На підтвердження боргового зобов’язання позивач посилався на наявність в нього відповідної розписки відповідача.
Хоча суд установив, що 20 квітня 2016 року відповідач дійсно написав розписку та поставив свій підпис про те, що в цей день він отримав від позивача грошові кошти у сумі 425 000 грн строком на один місяць, в задоволенні позову було відмовлено оскільки розписка відповідача не містила зобов’язання про повернення грошових коштів позивачеві.
Дослідивши укладену між сторонами розписку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з її змісту не вбачається отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 425 000 грн саме у борг. Не встановлено й обов`язку відповідача повернути грошові кошти позивачеві. Судами також судами було враховано, що не заперечуючи факту написання розписки, відповідач заперечував отримання у борг будь-яких коштів та зобов`язання повернути їх, оскільки розписка була написана з метою вирішення питання щодо відчуження ним квартири позивачу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду судові рішення у справі залишив без змін, зазначивши, зокрема, що підтвердження відповідачем отримання грошових коштів від позивача не свідчить про існування між сторонами саме боргового зобов`язання, що спростовує доводи, викладені позивачем у касаційній скарзі.
ВС/КЦС також зазначив, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу незалежно від найменування документа і залежно від встановлених результатів робити відповідні правові висновки.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.
Наведений висновок Суду ґрунтується на приписах закону, зокрема, ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, ч.1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
