16 липня 2018 року

Апеляційну скаргу в порядку цивільного судочинства можна подати як безпосередньо до апеляційного суду так і через місцевий суд. До такого висновку прийшла об’єднана палата Касаційного цивільного суду в рамках (ВС). Мова про це йде в Постанові по справі № 514/134/17 від 20 червня 2018 року провадження № 61-12112сво18. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74963333

ВС / КЦС: Визнання правочину дійсним є одним із способів захисту цивільних прав та свобод …перейти до статті

ВС / КЦС: У разі якщо встановлено, що один із подружжя вчинив відчуження спільного майна проти волі другого з подружжя і не в інтересах сім’ї чи не з його потреби, таке майно враховується при поділі …перейти до статті

 

Правові висновки/позиції Верховного Суду з питань оподаткування.

1. Щодо впливу факту підписання платниками податків актів звірок по розрахунках на перебіг строку давності.
Верховний Суд у постанові від 22.05.2018 № К/9901/24985/18 визнав помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що підписання сторонами актів звірок взаєморозрахунків вказує на визнання Товариством своєї заборгованості перед ТОВ «Пафіс» за відповідними зобов'язаннями,оскільки цей акт посвідчує стан розрахунків та наявність заборгованості, яка рахується у складі бухгалтерського обліку платників податків, при цьому положення статті 264 Цивільного кодексу України не застосовується до спірних відносин, оскільки заборгованість є визнаною сторонами і не потребує визнання. Наявність заборгованості, що рахується в балансі, або за балансом господарюючих суб'єктів сама по собі не вказує на переривання перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення зазначеної заборгованості.

2. Щодо критеріїв віднесення обставин до нововиявлених.
У постанові Верховного Суду від 12.06.2018 № К/9901/28414/18 вказано, що необхідними та загальними ознаками нововиявлених обставин є:
- існування цих обставин під час розгляду та вирішення справи і ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява;
- на час розгляду справи ці обставини об'єктивно не могли бути відомі ні заявникові, ні суду;
- істотність цих обставин для розгляду справи (тобто коли врахування цих обставин судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).
Не можуть бути визнані нововиявленими обставинами такі обставини, які виникли або змінилися після прийняття судового рішення. Нова обставина, що з'явилася або змінилася після розгляду справи, не є підставою для перегляду справ.

3. Щодо визначення кваліфікуючих ознак форвардних контрактів для цілей оподаткування. 
У постанові Верховного Суду від 20.06.2018 № К/9901/42098/18 вказано, що правова природа форвардного контракту, як різновиду деривативу, визначається тим, що не будь-який контракт є форвардним, а тільки стандартизований документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення контракту.
Фіксація ціни є істотною умовою договору, така ціна має конкретно визначатися на момент укладення контракту. Зміна ціни у подальшому, так само як і розірвання форвардного контракту з підстав зміни ціни - заборонена. Саме фіксація ціни для операцій, які відбудуться у майбутньому, є однією з ознак, які відрізняють форвардні контракти від договорів купівлі-продажу.

4. Щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб повернення майна при розірванні договору.
У постанові Верховного Суду від 13.06.2018 № К/9901/48668/18 вказано, що внаслідок розірвання позивач не отримала доходу від продажу (обміну) об'єкта, оскільки фактично мала місце реституція, а саме повернення сторін договору дарування в стан, який існував до моменту його укладення.

5. Щодо стягнення бюджетного відшкодування підприємством, розташованим в зоні АТО.
У постанові Верховного Суду від 13.06.2018 №К/9901/35392/18 вказано, що реєстрації місцезнаходження Товариства на території України є недостатнім, адже його основні засоби (фонди) розташовані на непідконтрольній території України. Це в будь-якому разі означає, що свою безпосередню діяльність позивач здійснює поза межами, на разі, контролю силових та фінансових структур України, а відтак, безумовно, впевнитись про його дійсність функціонування та ціленаправленість відповідних коштів (бюджетного відшкодування з ПДВ) на розвиток своєї господарської діяльності та внутрішньо-економічного потенціалу країни не вдається за можливе.
Крім того суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що листи Служби безпеки України, які адресовані Державному казначейству України в частині зупинення операцій з бюджетними коштами на користь позивача в зв'язку з існуванням можливості витрачання цих коштів на фінансування терористичної діяльності не приймаються до уваги, так як у відповідності до приписів статті 25 Закону України Закону України «Про Службу безпеки України» Служба безпеки України вправі здійснити заходи щодо обмеження фінансових операцій за участю юридичних осіб.

6. Щодо відповідальності за нероздрукування стрічки в електронному вигляді.
У постанові Верховного Суду від 13.06.2018 № К/9901/19338/18 вказано, що пункт 5 статті 17 Закону У країни «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлює відповідальність за порушення, якщо контрольну стрічку не надруковано або не створено в електронній формі на реєстраторах розрахункових операцій або виявлено спотворення даних про проведені розрахункові операції, інформація про які міститься на контрольній стрічці, створеній в електронній формі за рішенням відповідних органів доходів і зборів застосовуються фінансові санкції у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
На думку Верховного Суду, що вимоги цієї статті не передбачають застосування штрафних санкцій за кожний випадок не роздрукування суб'єктом господарювання, який здійснює розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі електронного документа, а встановлює відповідальність за щоденне не друкування на реєстраторах розрахункових операцій електронного документа.
Тому, зважаючи на принцип неможливості неодноразового притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду за вчинення того ж правопорушення, яке є продовжуваним, неправомірним є визначення позивачу розміру штрафу за порушення п.7, 10 ст.З Закону з урахуванням кількості виявлених випадків.

7. Щодо моменту закінчення експортної операції для цілей Закону України
«Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
У постанові від 16.05.2018 № К/9901/788/17 Верховний Суд вказав, що
датою зарахування валютної виручки вважається зарахування її на відповідний валютний рахунок. Подальший рух коштів з валютного рахунку на рахунок юридичної особи, у тому числі і з використанням свідчить про використання коштів вже на території України в перерахунку на національну валюту і не може вважатись первинним надходженням коштів внаслідок виконання зовнішньоекономічних контрактів. Порядок зарахування виручки резидентів у іноземній валюті, передбачений Законом №185/94-ВР, чітко встановлює обов'язок її зарахування саме на валютні рахунки, не розмежовуючи їх при цьому на розподільчі чи поточні.

8. Щодо впливу процедурного порушення у вигляді відсутності у ППР розшифровки сум податкових зобов’язань на правомірність останнього.
У постанові Верховного Суду від 26.06.2018 № К/9901 /48034/18 вказано, що відсутність у спірному податковому повідомленні-рішенні об'єкту обрахування штрафних (фінансових) санкцій (суми податку на додану вартість, на яку виписані податкові накладні) не є безумовною підставою для визнання такого акту індивідуальної дії протиправним, визначення об'єкту обрахування штрафу має бути здійснено судом виходячи із наданих (витребуваних) первинних документів із співставленням даних, що у них містяться із даними встановленими актом перевірки. Недолік змісту податкового повідомлення- рішення в частині не визначення об'єкту обрахунку штрафу не спростовує самого факту вчинення податкового правопорушення, який має бути доведений податковим органом та досліджений судами попередніх інстанцій.

9. Щодо визначення статусу постійного представництва нерезидента.
У постанові Верховного Суду від 13.06.2018 № К/9901/3019/18 вказано, що представництва на території України не мають статусу юридичної особи і діють на підставі наданих нерезидентом повноважень. Такі представництва можуть як здійснювати підприємницьку діяльність на території України, так і виконувати виключно функції, які носять допоміжний та підготовчий характер (зберігання, демонстрація, закупівля або доставка товарів, збирання інформації тощо). Ці умови можна охарактеризувати як ознаки, що дозволяють відносити представництво нерезидента до розряду «постійних» та «непостійних».
Для визнання представництва нерезидента таким, що має статус постійного представництва, необхідною умовою є здійснення ним комерційної діяльності. Постійне представництво нерезидента в Україні з метою оподаткування розглядається як окремий, незалежний від самого нерезидента суб'єкт господарської діяльності. А тому взаємовідносини між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні слід розглядати як взаємовідносини між різними суб'єктами господарювання та, відповідно, податковий облік самого постійного представництва повинен здійснюватися згідно із загальними правилами.
Отже, обов'язок сплати податку на прибуток у представництва нерезидента виникає за наявності таких обставин: діяльність представництва створює постійне представництво в Україні (має статус постійного представництва) та одержує доходи з джерелом походження з України. Некомерційна діяльність, що має підготовчий або допоміжний характер, не може бути підставою для визначення представництва таким, що має статус постійного.

10. Щодо повторності застосування штрафних санкцій по ст. 127 ПК України.
У постанові Верховного Суду від 22.05.2018 №К/9901/31032/18 вказано, що застосування штрафу в розмірі 50 та 75 відсотків суми податку на підставі п. 127.1 статті 127 Податкового кодексу України можливо внаслідок неодноразового порушення, пов'язаного з ненарахування, неутримання та/або несплатою (неперерахуванням) податків платником податків незалежно від того, чи було виявлено ці порушення під час однієї перевірки контролюючого органу.

11. Щодо коригування фінансового результату до оподаткування при виплаті роялті на користь інститутів спільного інвестування.
У постанові Верховного Суду від 26.06.2018 № КУ9901/23235/18 вказано, що підпункт 141.6.1 пункту 141.6 статті 141 ПК України не містить положень, в силу яких інститут спільного інвестування звільняється від сплати податку на прибуток, а передбачено лише звільнення від оподаткування коштів спільного інвестування. Як наслідок, доходи від здійснення операцій з активами інституту спільного інвестування не враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.
ГК України не відносить інститути спільного інвестування до кола юридичних осіб, які звільнені від сплати податку на прибуток чи сплачують цей податок за ставкою, іншою, ніж базова. Інститути спільного інвестування є платниками на прибуток за базовою ставкою 18 відсотків, якщо такий прибуток був сформований відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням особливостей, визначених ПК України.
Звільнення деяких коштів від оподаткування не має наслідком звільнення юридичної особи від сплати податку на прибуток з інших доходів, які не виведені із-під оподаткування.

У Вас є юридичні питання, які потребують вирішення?
Ми допоможемо!

Телефонуйте!  + 38 (057) 758-77-76, + 38 (097) 233-21-39, +38 (066)-249-11-66

або Ми передзвонимо Вам